Чорна Варта
Кажуть, що через сни люди бачать минуле та майбутнє цього світу...
Колись давно се діялося в Україні...
Було це тоді, коли щойно постала Україна захлинулася кров'ю своїх дітей і її ворогів, задихнулася від диму пожарищ, які палахкотіли від Підляшшя, Перемишля аж до Білгорода, Курська і Вороніжа...
Було це тоді, коли мала постати Україна-Русь, як Руське князівство, в новій державі трьох рівноправних націй.... Тоді, коли ще чорнила не висохли на Гадяцьких трактатах, а зрада вже проникла в душі тих, хто спокусився на московське золото....
Було...
...Темна ніч опустилася на українську землю, та не принесла вона ні сну , ні спокою.... Ворог зовнішній і його внутрішні поплічники накинулися на ослаблену внутрішнім розбратом країну. Зло виповзало з усіх шпарин і бенкетувало на згарищах ще донедавна квітучих міст і сіл України...
...Місяць вигулькнув з-поза хмар і в його світлі проявилася дивна картина... На узлісся з чорного лісу виїхали кілька вершників. Навіть при сонячному світлі ніхто би не знайшов на них та їхніх конях чи зброї ніякого іншого кольору окрім чорного. Навіть їхні обличчя були закриті чорною китайкою, щоб дим та сморід не потрапляли в легені. Блистіли лише очі...
І якби знайшовся той, хто насмілився б цієїї миті заглянути в них, то він побачив би в цих очах смуток і жаль за втраченим шансом, мудрість і силу, затятість і віру в прийдешню перемогу...
...Погляд Сотника ковзнув по по підгір'ю і майнув у далечінь крізь простір і час...
....Далеко в долині горіли села і хутори... Нова ординська потолоч нишпорила в будинках в пошуках скарбів, гвалтувала жінок і дівчат, вбивала чоловіків і хлопчиків, не лишала серед живих навіть старих та немовлят... Зло бенкетувало, реготало і насміхалося над горем і сльозами, стражданнями і муками українців...
...Помах руки Сотника вивів з лісу Чорну Варту козаків, про яку вже кілька років по Україні і за її межами ходили легенди одна дивніша за іншу. Казали, що їх завжди було сто сорок чотири, що їхня поява завжди була доброю звісткою для тих, на чий захист вони ставали і смертельним вироком для тих, кого вони карали... Вороги називали їх слугами диявола чи шайтана, а Сотника - його втіленням, та ті, кого вони рятували, знали, що це воїни Світла і Добра, бо ж замість собак у них були вовки, а кожен знає, що найкраще бачать Нечисть і полюють на неї сіроманці...
.... Між кінських ніг промайнули тіні і поряд з Сотником виросла фігура Вожака Зграї сіроманців, які невідлучно були з Чорною Сотнею у кожному бою. Вовк повернув свою голову до вершника, кінь якого ткнувся своє головою в його загривок, вітаючись з давнім бойовим побратимом. І в цьому вовчому погляді було розуміння і співчуття до людини, домівку якої руйнує ворог...
...Погляд Сотникових очей (колір яких хтось бачив зеленим, хтось - сірим, а ще хтось - карим аж до чорноти) зустрівся з поглядом вовка і знову майнув у майбутнє, де цей час назвуть Руїною, де нові й нові орди завойовників плюндруватимуть Рідний Край, та нові герої ставатимуть на герць з ними та проливатимуть свою і ворожу кров за Честь і Гідність, за Право, Свободу і Справедливість, за Рівність і Братерство не лише в Україні, а й в усьому світі...
Без жодного слова Чорна Варта шикувалася у лаву готуючись до бою. Коні тихо ступали по землі кованими копитами, вовки вийшли поперед козацького бойового строю, козаки ще раз перевіряли пістолі, рушниці і шаблі... Нічний вітерець затріпотів прапорцями на козацьких піках і розгорнув темно-синє козацьке знамено на якому золотом було вишите Сонце...
Звичним рухом Сотник вихопив шаблю з піхов, по її затемненому лезу синіми полиском пробігла блискавка віщуючи страшну грозу для ворогів України, чия кров рясним дощем напоїть вже скоро українську землю . За ним ще сто сорок три шаблі розітнули повітря в грізному салюті і повернулися у піхви. Козаки взяли до рук піки і повіддя. Передчуття бою прокотилися по м'язах людей, вовків і коней.
Сотник ще раз оглянув своє військо і перевів погляд у долину вибираючи ціль для першого удару...
...Розпеченим мечем крізь сніг прокотилася Чорна Варта по Україні сіючи смерть і страх серед ворогів, даруючи надію і воскресіння мрій про краще майбутнє для рідної землі тим, хто відчайдушно боронив її від ворожих орд.
Майже ніхто не бачив їхніх облич, тільки вороги останнє, що бачили своєму житті, це праведний гнів, який палахкотів у їхніх очах...
Давно се діялося в Україні....
Кажуть різне про подальшу долю Чорної Варти...
Кажуть, що зібралися козаки одного сонячного дня на кургані серед степу на свою раду. Сотник зняв свою козацьку шапку і скинув з обличчя китайку підставляючи його степовому вітру і сонячними променям.
У своєму слові до Чорної Варти він згадав про минуле і розповів про майбутнє України. Ніхто не знає, що ще сказав своїм побратимам Сотник... Кажуть , що коли він закінчив говорити, козаки оглянулися довкола начебто прощаючись з цим світом.... За мить сонячне світло оповило людей, вовків і коней змінивши їхній колір з чорного на золотий. Сонячними вихором вони знялися з землі і майнули в небо....
..................
Кажуть, що настане день, коли Чорна Варта повернеться в Україну, щоб боронити край від останньої навали ворогів...
Кажуть, що це станеться тоді, коли їхні нащадки прокинуться від важкого сну рабства, щоб боронити Волю, Честь, Славу та Народ....
Кажуть, що того дня знову народиться Сонце, і темно-синє знамено з сонячною зіркою запалахкотить над українським воїнством, яке стане на бій за майбутнє світу....
Кажуть, що Вартові знову зберуться, щоб стати у стрій разом з тисячами героїв усіх часів, і повести їх в переможний похід проти новітньої Орди...
А після перемоги постане в Україні новий Лад, якого ще не було, де кожен житиме гідним життям, а Чорна Варта стане на його вічній сторожі..
Так кажуть і так буде...
Колись давно се діялося в Україні...
Було це тоді, коли щойно постала Україна захлинулася кров'ю своїх дітей і її ворогів, задихнулася від диму пожарищ, які палахкотіли від Підляшшя, Перемишля аж до Білгорода, Курська і Вороніжа...
Було це тоді, коли мала постати Україна-Русь, як Руське князівство, в новій державі трьох рівноправних націй.... Тоді, коли ще чорнила не висохли на Гадяцьких трактатах, а зрада вже проникла в душі тих, хто спокусився на московське золото....
Було...
...Темна ніч опустилася на українську землю, та не принесла вона ні сну , ні спокою.... Ворог зовнішній і його внутрішні поплічники накинулися на ослаблену внутрішнім розбратом країну. Зло виповзало з усіх шпарин і бенкетувало на згарищах ще донедавна квітучих міст і сіл України...
...Місяць вигулькнув з-поза хмар і в його світлі проявилася дивна картина... На узлісся з чорного лісу виїхали кілька вершників. Навіть при сонячному світлі ніхто би не знайшов на них та їхніх конях чи зброї ніякого іншого кольору окрім чорного. Навіть їхні обличчя були закриті чорною китайкою, щоб дим та сморід не потрапляли в легені. Блистіли лише очі...
І якби знайшовся той, хто насмілився б цієїї миті заглянути в них, то він побачив би в цих очах смуток і жаль за втраченим шансом, мудрість і силу, затятість і віру в прийдешню перемогу...
...Погляд Сотника ковзнув по по підгір'ю і майнув у далечінь крізь простір і час...
....Далеко в долині горіли села і хутори... Нова ординська потолоч нишпорила в будинках в пошуках скарбів, гвалтувала жінок і дівчат, вбивала чоловіків і хлопчиків, не лишала серед живих навіть старих та немовлят... Зло бенкетувало, реготало і насміхалося над горем і сльозами, стражданнями і муками українців...
...Помах руки Сотника вивів з лісу Чорну Варту козаків, про яку вже кілька років по Україні і за її межами ходили легенди одна дивніша за іншу. Казали, що їх завжди було сто сорок чотири, що їхня поява завжди була доброю звісткою для тих, на чий захист вони ставали і смертельним вироком для тих, кого вони карали... Вороги називали їх слугами диявола чи шайтана, а Сотника - його втіленням, та ті, кого вони рятували, знали, що це воїни Світла і Добра, бо ж замість собак у них були вовки, а кожен знає, що найкраще бачать Нечисть і полюють на неї сіроманці...
.... Між кінських ніг промайнули тіні і поряд з Сотником виросла фігура Вожака Зграї сіроманців, які невідлучно були з Чорною Сотнею у кожному бою. Вовк повернув свою голову до вершника, кінь якого ткнувся своє головою в його загривок, вітаючись з давнім бойовим побратимом. І в цьому вовчому погляді було розуміння і співчуття до людини, домівку якої руйнує ворог...
...Погляд Сотникових очей (колір яких хтось бачив зеленим, хтось - сірим, а ще хтось - карим аж до чорноти) зустрівся з поглядом вовка і знову майнув у майбутнє, де цей час назвуть Руїною, де нові й нові орди завойовників плюндруватимуть Рідний Край, та нові герої ставатимуть на герць з ними та проливатимуть свою і ворожу кров за Честь і Гідність, за Право, Свободу і Справедливість, за Рівність і Братерство не лише в Україні, а й в усьому світі...
Без жодного слова Чорна Варта шикувалася у лаву готуючись до бою. Коні тихо ступали по землі кованими копитами, вовки вийшли поперед козацького бойового строю, козаки ще раз перевіряли пістолі, рушниці і шаблі... Нічний вітерець затріпотів прапорцями на козацьких піках і розгорнув темно-синє козацьке знамено на якому золотом було вишите Сонце...
Звичним рухом Сотник вихопив шаблю з піхов, по її затемненому лезу синіми полиском пробігла блискавка віщуючи страшну грозу для ворогів України, чия кров рясним дощем напоїть вже скоро українську землю . За ним ще сто сорок три шаблі розітнули повітря в грізному салюті і повернулися у піхви. Козаки взяли до рук піки і повіддя. Передчуття бою прокотилися по м'язах людей, вовків і коней.
Сотник ще раз оглянув своє військо і перевів погляд у долину вибираючи ціль для першого удару...
...Розпеченим мечем крізь сніг прокотилася Чорна Варта по Україні сіючи смерть і страх серед ворогів, даруючи надію і воскресіння мрій про краще майбутнє для рідної землі тим, хто відчайдушно боронив її від ворожих орд.
Майже ніхто не бачив їхніх облич, тільки вороги останнє, що бачили своєму житті, це праведний гнів, який палахкотів у їхніх очах...
Давно се діялося в Україні....
Кажуть різне про подальшу долю Чорної Варти...
Кажуть, що зібралися козаки одного сонячного дня на кургані серед степу на свою раду. Сотник зняв свою козацьку шапку і скинув з обличчя китайку підставляючи його степовому вітру і сонячними променям.
У своєму слові до Чорної Варти він згадав про минуле і розповів про майбутнє України. Ніхто не знає, що ще сказав своїм побратимам Сотник... Кажуть , що коли він закінчив говорити, козаки оглянулися довкола начебто прощаючись з цим світом.... За мить сонячне світло оповило людей, вовків і коней змінивши їхній колір з чорного на золотий. Сонячними вихором вони знялися з землі і майнули в небо....
..................
Кажуть, що настане день, коли Чорна Варта повернеться в Україну, щоб боронити край від останньої навали ворогів...
Кажуть, що це станеться тоді, коли їхні нащадки прокинуться від важкого сну рабства, щоб боронити Волю, Честь, Славу та Народ....
Кажуть, що того дня знову народиться Сонце, і темно-синє знамено з сонячною зіркою запалахкотить над українським воїнством, яке стане на бій за майбутнє світу....
Кажуть, що Вартові знову зберуться, щоб стати у стрій разом з тисячами героїв усіх часів, і повести їх в переможний похід проти новітньої Орди...
А після перемоги постане в Україні новий Лад, якого ще не було, де кожен житиме гідним життям, а Чорна Варта стане на його вічній сторожі..
Так кажуть і так буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар