«Боги тільки
сміються, коли люди просять у них багатства»
Японська
приказка
Розкрилась
навмання книжка «Герой з тисячею облич»…
Погляд
падає на винесену в епіграф японську приказку…
Несподівана
для себе і «незрозуміла» реакція - сміх..
Кілька раз прочитую текст, щоб зрозуміти, що ж його викликало…
Ось
і відповідь:
«Благо,
яким наділяється той, хто звертається до Бога, є завжди сумірним його зросту й
природі його панівного бажання: те благо є просто символом життєвої енергії,
приміряної до вимог конкретного специфічного випадку. Іронія тут, звісно,
полягає в тому факті, що на загал герой, коли вже сподобився ласки Бога й міг
би попросити блага абсолютного просвітлення, просить натомість довших років
життя, зброї, щоб знищити сусіду, чи здоров’я для дитини.»…
Пригадую
моменти власного життя, коли я щиро молився, коли звернення до Бога були як
одкровення душі… Їх небагато, але кожен з них був для мене – Молитва!
Народження, втрата, смерть, перемога… які різні події…
Де
і як навчитися, щоб кожна наша молитва ставала Молитвою? Якими словами описати
цей стан, коли ти стаєш тим, ким ти є насправді і усе твоє єство пронизує єдине
бажання/прагнення/прохання? Сила такого моменту надзвичайна і наші бажання
збуваються.
Але
чи це дійсно те, що би ми хотіли попросити, якби в нас була одна-єдина
можливість? Чи дійсно ми просимо те, що нам насправді потрібно?
Чи
може варто зупинитися на мить і запитати себе: про що я розповім Богу, коли Він
попросить мене розповісти Йому про моє життя?
Дивно,
та вже не одноразово, на семінарах циклу «Український цивілізаційний проект» в
обговоренні доволі різних доповідей ми говоримо про Бога і про Людину і її
призначення…
Пошук
власного покликання і самореалізація в ньому… служіння, як сенс життя…
Учасники
семінарів, Стівен Кові у своїх книгах і Іван Миколайчук в «Пропалій грамоті» говорять
про одне й теж: «Людям служи!».
І
ось знову ж те саме питання: що ж попросити у Бога?
Блага
абсолютного просвітлення для розуміння свого призначення?
І.Х., 27/05/11
