Ігор Харченко, директор Центру розвитку суспільства
Причиною
підготовки курсу стала чергова хвиля нарікань представників українських
інтелектуалів на недосконалість українського народу/нації/суспільства.
Отже, щодо
нарікань на український народ…
Інтелектуали,
мовою бізнесу, виробники продукту, в даному випадку – інтелектуального
(стратегії, прогнози, технології і т.д.).
Як і кожен
виробник, вони, а не покупець (в цьому випадку – народ) повинні дбати про те,
щоб вироблений ними продукт став товаром і знайшов свого покупця. Це передбачає
пошук продавця своєї продукції і усіляку його підтримку: рекламою, дизайном
продукції і упаковки, зрозумілою супровідною документацією, сервісним
обслуговуванням, тощо.
До мене
часто (як до потенційного продавця) звертаються люди, які зараховують себе до
інтелектуалів (буває – заслужено), з пропозицією свого продукту і починають
розповідати мені про свій унікальний «продукт», який, на їхню думку, я маю
зробити «товаром» і «продати» потенційному «покупцю» (в нашому випадку –
українському суспільству/народу/нації).
Як поводить
себе виробник продукції, який приходить до потенційного продавця, щоб він
взявся продавати його товар (який ще не товар)? Звісно ж, він хвалить свою
продукцію, наголошуючи на її унікальності/креативності/
доступності/ексклюзивності/і т.д. Що, зрештою, правильно.
Далі
виробник хвалить потенційного продавця, наголошуючи на тому, що саме його
виняткові торгові здібності/можливості і були причиною його вибору і зустрічі.
Що теж правильно.
А
насамкінець він хвалить потенційних покупців, які вже чекають на цю унікальну
продукцію (навіть якщо вони ще про це не знають). І це теж правильно. Покупця
потрібно любити.
Є сфера
бізнесу, яка є найкращою аналогією тих стосунків, які є у сфері діяльності
інтелектуалів третього сектору – видавнича справа.
Автор
створює продукт (твір), але товаром його робить Видавець. І від вміння Видавця
залежить не те, чи книжка побачить світ (зрештою Автор може власним коштом чи
коштом спонсорів надрукувати якийсь наклад книги), а те, чи стане вона товаром,
який купуватимуть і споживатимуть, тобто – читатимуть. Бо ж є тисячі назв
книжок, які видані коштом автора/спонсора/держави, які навіть потрапили у книгарні
чи бібліотеки, але які ніхто не читає (або ж майже ніхто).
А що ж
роблять деякі українські інтелектуали, які працюють в царині світоглядних
концепцій?
Вони
приходять до мене (в офіс чи на сторінку в Фейсбуці, чи публікуючи свої статті
у різних виданнях) і починають хвалити свою продукцію (що правильно) і пропонують
мені з нею ознайомитися.
При цьому
вони критикують мою діяльність (тобто критикують свого потенційного Видавця),
лають «торгівельну мережу» (громадські організації і рухи, наприклад) і
зневажають свого потенційного покупця – українське суспільство/народ/націю/еліту/тощо,
кажучи який цей «покупець» недозрілий/занедбаний, несвідомий/і т.д. і який
Автор хороший в порівнянні з цим недолугим «покупцем», що, чесно кажучи, вкрай
неправильно!
Чи знайде
хтось такого видавця чи торговця, який в такій ситуації, не пошле кудись
(принаймні подумки) цього виробника/автора/інтелектуала? Думаю, що таких
мазохістів, серед тих, хто робить справу, немає.
То чому ж
багато українських інтелектуалів ведуть себе таким чином?
Шановні
колеги-інтелектуали, з усією повагою до вас, рекомендую змінити свою
маркетингову політику. Почніть шанувати, принаймні, Видавця (аналітичні
середовища/осередки/центри) та Торговця (громадські організації/рухи та
ініціативи) і полюбіть Покупця – українське суспільство/народ/націю, бо без
нього уся наша діяльність виїденого яйця не варта. Та й без любові до цього
народу ми нічого хорошого не створимо…
Полюбіть
цих українських людей, полюбіть цю землю, цю країну – Україну, бо, зрештою, що
ми без неї? Кров від крові… плоть від плоті…
"Я так
люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"
Т. Шевченко
