15.08.01 м. Київ
10 років незалежності України: що далі? (погляд підприємця).
Серпень 1991 року. 24 число.
Дата, яку знає кожен українець без
огляду на свою партійну чи соціальну приналежність. Дата-ювілей, коли
оглядають зроблене та прогнозують майбутнє.
Аналіз політичної та економічної ситуації в Україні дає можливість зробити такі висновки:
НЕГАТИВИ.
1. Україна небезпечно довго затрималася на
етапі становлення і перебуває в стані, який можна назвати "кризою
жанру". Усі форми політичної та економічної діяльності, які були
привабливими і ефективними на початковому етапі державотворення,
вичерпали свій ресурс і не можуть бути продуктивними в подальшому.
2. Більшість українців невдоволені своїм становищем і це невдоволення
є результатом відсутності бачення перспектив для власного розвитку в
українській державі.
3. Державні структури відчувають, що діяти
старими методами стає все важче і роблять спроби щось змінити в системі
державного управління, але ці реформи не мають системного характеру, що
не дає можливості досягнути успіху.
4. Український бізнес
знаходиться у “роздвоєному” стані: легальна і “тіньова” економіки –
результат непродуманої податкової політики, зарегульованості
підприємницької діяльності зі сторони різноманітних державних структур.
5. Громадський сектор знаходиться у зародковому стані і не став системоформуючою силою.
ПОЗИТИВИ.
1. З`явилася критична кількість українських громадян, які
зацікавлені у тому, щоби Україна була демократичною, ринковою державою,
де би людина мала усі можливості для самореалізації.
2. “Свобода
слова” стала реальним фактом нашого життя, без огляду на те, що
журналісти часто змушені ризикувати життям для виконання своєї роботи.
3. Зменшується вплив так званого адміністративного ресурсу на волевиявлення громадян.
4. Україна має усі шанси, щоби стати визначальним фактором міжнародного життя.
“Прогнозування невдячна справа, особливо у нашій державі” – ця фраза
стала часто вживаною в середовищі політиків, політологів, журналістів.
Разом з тим, прогнозування є надзвичайно важливою і необхідною справою.
Проблема є в тому, що часто прогнозуються ті чи інші події (наприклад –
“знімуть” чи “не знімуть” Ющенка), а важливо побачити тенденції (як і
чому відбувається зміна прем`єрів).
Сьогоднішня українська ситуація є
свідченням краху ілюзій щодо можливості легкого і безболісного переходу
від “совдепії” до “ситого капіталістичного життя”. Проте, такий
результат був передбачуваний вже через рік-два після здобуття Україною
незалежності.
Багато партій, громадських організацій України, як і
їхні лідери, були сформовані у середовищі “дореволюційних”
громадсько-політичних структур (1987-1991р.р.) або ж походять з тих, які
утворилися у 1991-1992р.р. Маючи гарні стартові можливості, лише
поодинокі з них змогли не просто проіснувати до 2001 року, а розвинули
свій політичний успіх, виросли до загальноукраїнського масштабу, стали
впливовою політичною силою.
Причин цьому багато і написано про них
не менше. Але чи могло бути по іншому протягом цих 10 років? Чи могла би
вже відбутися політична структуризація суспільства? Чи міг
сформуватися повноцінний громадський сектор? Ні. Потрібно були ці 10
років для того, щоб на цю пропозицію сформувався попит.
Хто ж
формуватиме цей попит у найближчі роки? Хто визначатиме долю української
держави? Цим “замовником” є український бізнес. Сьогодні він змушує
“структуризуватися” українські партії напередодні чергових
парламентських виборів, якраз він якісно вплине і вже впливає на
формування третього сектору. Підприємці починають усвідомлювати свою
суспільну роль, з`являється віра у власні сили, в те, що від кожного з
них залежить доля не лише своєї сім`ї, а й своєї держави. З`являється
відчуття, що ця країна дійсно своя і іншої в них не буде. Їм уже є що
втрачати і це теж робить їх українськими патріотами. Приходить час
патріотів-прагматиків.
1. Внутрішня конкуренція змушує встановити
чіткі “правила гри” для всіх, що можливе лише легальними політичними
методами. “Чисті вибори” стають потребою усіх. Але це справа технології.
Наступним кроком, після полагодження процедурних питань, стане
формування чітких перспективних ідеологій, які у підсумку дадуть
загальновизнане означення національної ідеї у її широкому розумінні.
2. Зовнішня конкуренція змушує шукати захисту у власної держави, яка
може його надати лише будучи сильною економічно і політично. Така
обставина робить українських бізнесменів державниками.
3. Чи може
підприємець спокійно почуватися за себе і свою родину, за власний
бізнес у суспільстві, де панує злочинність, процвітає корупція,
погіршується екологія, звичними стають проституція і наркоманія?
Зрозуміло – ні. Хто може стати партнером бізнесу у боротьбі з цими
явищами? Відповідь одна – громадський сектор, бо ця боротьба передбачає в
першу чергу зміну свідомості кожного громадянина і директивними
методами цього не зробиш. Потрібна клопітка, важка, щодення робота усіх
складових українського суспільства – соціальне партнерство заради
майбутнього кожного. Таким консолідуючим фактором може і повинен стати
громадський сектор за активної підтримки підприємців.
На цьому шляху багато проблем і перепон, багато важких для вирішення завдань.
1. Найголовніше завдання - формування позитивного іміджу майбутнього
української держави серед її громадян з метою їхнього активнішого
залучення до громадсько-політичної діяльності. Кожен повинен зрозуміти
що його щасливе майбутнє залежить лише від нього. Вибір робить кожен
самостійно.
2. Великою проблемою для більшості організацій
України є усвідомлення своєї ролі в суспільстві, - пошук своєї ніші. На
мій погляд, в Україні мають перспективу розвитку такі види об`єднань
громадян:
- партії;
- профспілки;
- клуби (тобто громадські організації, які за форму своєї діяльності візьмуть клубну),
- “мозкові” центри,
- великі, системні громадські організації, діяльність яких спрямована на вирішення конкретних, часто глобальних, проблем.
Громадські організації, які діють сьогодні в Україні як
громадсько-політичні утворення (вони, до речі, не мають законодавчого
закріплення) як то Товариство української мови "Просвіта", організації
ветеранів, політв`язнів і т.д., змушені будуть або розчинитися в
партійному середовищі, або перетворитися в клубні організації. Цей
процес є об`єктивно незворотнім, про що свідчить закордонний досвід.
3. Найвпливовішими вже в найближчій перспективі будуть клуби і
підтвердженням цьому є активізація різних земляцтв, підприємницьких
об`єднань, які діють як клуби. Простий принцип їхнього створення та
чітка “ідеологічна” платформа (наприклад, - сприяння членам організації в
їхній самореалізації) робить їх привабливими для потенційних членів.
Створюються такі організації, які дають можливість своїм членам виявити
себе за межами своєї професійної діяльності, проявити свої кращі
сторони, реалізувати свої мрії, плани і т.д. Членство в клубі має бути
цікавим, приємним і корисним. Це потребує, в першу чергу, великої
фантазії, готовності до постійного пошуку нових форм діяльності,
авторитетного і кваліфікованого управління організацією.
4.
Клуби, на відміну від професійних чи корпоративних об`єднань, які
покликані захищати інтереси певних категорій громадян, стануть місцем,
де зможуть зустрітися представники різних партій, ЗМІ, бізнесмени,
державні службовці. Активна діяльність цих громадських організацій
сприятиме ліквідації міжстанового антагонізму, буде консолідуючим
фактором для успішної діяльності їх членів у суспільстві.
5.
Сьогодні, коли ми готуємося до чергової річниці незалежності,
керівництво практично усіх організацій України (як політичних, так і
громадських) має зробити серйозний аналіз попередньої діяльності, і
прийняти системні рішення, які мають започаткувати новий етап розвитку
їхніх структур. Новий етап потребуватиме нових людей. Тут у нас
величезний потенціал: підприємці, студентство, молодь, яка працює в
різних фірмах, чи установах. Усім їм може бути корисним участь у
громадсько-політичній діяльності, і вони, в свою чергу будуть корисними
своїй організації, якщо бачитимуть власну перспективу розвитку.
6. Важливою проблемою більшості організацій України є відсутність
перспективних планів діяльності. Дуже часто навіть там де вони є, рядове
членство про них нічого не знає.
7. Необхідно створювати
комунікативне середовище в середині кожної організації. Обмін
інформацією, особливо з використанням сучасних технологій, дає
можливість зробити насиченим інформаційний простір як кожної організації
зокрема, так і суспільства в цілому. Люди мають знати для чого існує,
що робить, чим живе та чи інша організація.
8. З кожним роком
роль третього сектору у житті країни буде зростати. Від швидкості темпів
цього росту значною мірою буде залежати якою стане Україна через 10
років.
На завершення я хочу сказати про те, що найбільшу
відповідальність за проведення необхідних змін у суспільстві лежить на
кожному з нас підприємців. Ми маємо навчитися робити вибір, не боятися
його. Ми вже маємо на це право і можливість – і це найголовніший
результат 10 років незалежності України.
Президент Клубу молодих підприємців
Ігор Харченко
