Стільки років минуло, а я досі пам'ятаю ту важкість рушниці в руках (стріляв з коліна, бо ще малий був), запах збройного мастила, тепло прикладу, страх промазати, "гарматний" постріл, біль в плечі (як виявилося потім це була суміш картечі з вовчим дробом і посиленим зарядом).... і радість від того, що пенька немає разом з великою консервною банкою! Вцілив! А потім - відчуття гордості від влучного пострілу (в "десятку", як сказав брат) і захват від результатів пострілу - спереду банки суцільна діра, а на іншій стороні купа дірок!
Вже немає на цьому світі мого двоюрідного брата, який робив з мене
стрільця, вже немає цієї рушниці - порубала братова мама сокирою... і
тітки (моєї хрещеної мами до того ж) немає, пішла у кращий світ
поховавши перед тим чоловіка і трьох синів.... Людське життя коротке...
Та попри все, я досі пам'ятаю той сонячний день, коли я став стрільцем (так сказав брат!)....
Та попри все, я досі пам'ятаю той сонячний день, коли я став стрільцем (так сказав брат!)....
Немає коментарів:
Дописати коментар