Ігор Харченко, директор Центру розвитку суспільства
Причиною
підготовки курсу стала чергова хвиля нарікань представників українських
інтелектуалів на недосконалість українського народу/нації/суспільства.
Отже, щодо
нарікань на український народ…
Інтелектуали,
мовою бізнесу, виробники продукту, в даному випадку – інтелектуального
(стратегії, прогнози, технології і т.д.).
Як і кожен
виробник, вони, а не покупець (в цьому випадку – народ) повинні дбати про те,
щоб вироблений ними продукт став товаром і знайшов свого покупця. Це передбачає
пошук продавця своєї продукції і усіляку його підтримку: рекламою, дизайном
продукції і упаковки, зрозумілою супровідною документацією, сервісним
обслуговуванням, тощо.
До мене
часто (як до потенційного продавця) звертаються люди, які зараховують себе до
інтелектуалів (буває – заслужено), з пропозицією свого продукту і починають
розповідати мені про свій унікальний «продукт», який, на їхню думку, я маю
зробити «товаром» і «продати» потенційному «покупцю» (в нашому випадку –
українському суспільству/народу/нації).
Як поводить
себе виробник продукції, який приходить до потенційного продавця, щоб він
взявся продавати його товар (який ще не товар)? Звісно ж, він хвалить свою
продукцію, наголошуючи на її унікальності/креативності/
доступності/ексклюзивності/і т.д. Що, зрештою, правильно.
Далі
виробник хвалить потенційного продавця, наголошуючи на тому, що саме його
виняткові торгові здібності/можливості і були причиною його вибору і зустрічі.
Що теж правильно.
А
насамкінець він хвалить потенційних покупців, які вже чекають на цю унікальну
продукцію (навіть якщо вони ще про це не знають). І це теж правильно. Покупця
потрібно любити.
Є сфера
бізнесу, яка є найкращою аналогією тих стосунків, які є у сфері діяльності
інтелектуалів третього сектору – видавнича справа.
Автор
створює продукт (твір), але товаром його робить Видавець. І від вміння Видавця
залежить не те, чи книжка побачить світ (зрештою Автор може власним коштом чи
коштом спонсорів надрукувати якийсь наклад книги), а те, чи стане вона товаром,
який купуватимуть і споживатимуть, тобто – читатимуть. Бо ж є тисячі назв
книжок, які видані коштом автора/спонсора/держави, які навіть потрапили у книгарні
чи бібліотеки, але які ніхто не читає (або ж майже ніхто).
А що ж
роблять деякі українські інтелектуали, які працюють в царині світоглядних
концепцій?
Вони
приходять до мене (в офіс чи на сторінку в Фейсбуці, чи публікуючи свої статті
у різних виданнях) і починають хвалити свою продукцію (що правильно) і пропонують
мені з нею ознайомитися.
При цьому
вони критикують мою діяльність (тобто критикують свого потенційного Видавця),
лають «торгівельну мережу» (громадські організації і рухи, наприклад) і
зневажають свого потенційного покупця – українське суспільство/народ/націю/еліту/тощо,
кажучи який цей «покупець» недозрілий/занедбаний, несвідомий/і т.д. і який
Автор хороший в порівнянні з цим недолугим «покупцем», що, чесно кажучи, вкрай
неправильно!
Чи знайде
хтось такого видавця чи торговця, який в такій ситуації, не пошле кудись
(принаймні подумки) цього виробника/автора/інтелектуала? Думаю, що таких
мазохістів, серед тих, хто робить справу, немає.
То чому ж
багато українських інтелектуалів ведуть себе таким чином?
Шановні
колеги-інтелектуали, з усією повагою до вас, рекомендую змінити свою
маркетингову політику. Почніть шанувати, принаймні, Видавця (аналітичні
середовища/осередки/центри) та Торговця (громадські організації/рухи та
ініціативи) і полюбіть Покупця – українське суспільство/народ/націю, бо без
нього уся наша діяльність виїденого яйця не варта. Та й без любові до цього
народу ми нічого хорошого не створимо…
Полюбіть
цих українських людей, полюбіть цю землю, цю країну – Україну, бо, зрештою, що
ми без неї? Кров від крові… плоть від плоті…
"Я так
люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"
Т. Шевченко
