Про ментальні установки росіян щодо України та Україну-Русь

Попри те, що росіяни називають себе «старшим братом» щодо України, Білорусі та й решти слов’янського світу (чому не сестрою?), в їхній підсвідомості все ж залишається розуміння того, що вони ним не є , що й породжує певні комплекси.

Одним з таких комплексів є їхнє вперте намагання казати «на Украінє», а не «в Україні». Багато наших свідомих українців запекло з ними (росіянами) сперечаються. А , мабуть, дарма...

Бо, насправді, йдеться про певну ментальну програму, закладену в свідомість росіян ще з часів Київської Русі.

Пригадаймо, в їхніх казках чи інших літературних творах (як і в наших зрештою) говориться «на Русі».

Очевидним стає факт того, що підсвідомо росіяни розуміють, що єдиною прямою спадкоємицею Київської Русі є Україна і, знову ж, підсвідомо, їм є комфортніше говорити «на (Русі)/ Україні, як представникам колонізованих земель щодо метрополії, якою й була для них Україна-Русь.

Ще не пізно...

Страх...

Страх - внутрішній стан, що обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха. З точки зору психології вважається негативно забарвленим емоційним процесом.

Так каже Вікіпедія... І це той емоційний стан, який вже найближчим часом може стати "природнім" щоденним емоційним станом не лише верхівки влади, а й кожного дрібного чиновника, районного судді чи міліціонера, кожного, хто, при виконанні своїх обов'язків, чинить не по справедливості...

Громадяни України починають створювати власну систему правосуддя...

З нею вже познайомилися і недобросовісний лікар, і нечесний суддя, і охоронці супермаркету.... Ми не знатимемо хто і за що вершить свій суд... І це сигнал для тих, хто сьогодні відповідальний, за посадою, за долю цієї країни.

Ще не пізно схаменутися, ще живі ті, хто катує в відділках міліції, хто збиває і вбиває своїми автами жінок і дітей, хто гвалтує, б'є привселюдно дівчат, хто переконаний, що вхопив Бога за бороду...

Всього лише потрібно, щоб закон був один для всіх, щоб не розкрадався, хоча б, бюджет, щоб кожен робив свою справу на совість, щоб вона була ця совість у кожного, хто лікує, судить, охороняє, керує, виробляє... Щоб тепло було в квартирі, щоб зима не була несподіванкою для муніципальної влади, щоб люди знали, заради чого вони живуть, щоб в країни і в нації була мета, щоб діти мріяли про космос, щоб жінки не боялися народжувати багато дітей, щоб ми гордилися своєю країною...

Насправді, це так мало...

Ще не пізно...

Виборчий 2012-ий і українська перспектива...

Основні події року відбулися: вибори - там, вибори -сям... вибори "тушок", потенційних "тушок" і т.д. І що? На українську ситуацію в перспективі впливають лише одні вибори (враховуючи "аномальну" кількість виборів у світі) можуть реально вплинути на розвиток подій в Україні - вибори в США...

Чому сотні мільйонів доларів, викинутих на українську виборчу кампанію до парламенту мають практично нульову, а швидше - збиткову, ефективність і не приводять до очікуваного і реалістичного результату - набуття Україною статусу  суб'єкта глобальної політики?

Очевидним є одне - для глобальних гравців в Україні немає договороздатної сторони... Немає того, хто може хоч щось гарантувати...

Чому? Бо для цього потрібно мати власну картину світу, формувати власну систему координат, формувати власну цивілізаційну Візію і Місію...

Абсурдна ситуація: ні влада ні опозиція не мають власної позиції щодо того, якою має бути Україна через 5-10-25-50 років.

Але так не може продовжуватися далі. І в Україні вже зароджуються кілька світоглядних рухів, а середовища, в яких це відбувається, вже ведуть боротьбу не за місця в парламенті, а за майбутнє...

Короткий курс маркетингу для деяких українських інтелектуалів

 Ігор Харченко, директор Центру розвитку суспільства

Причиною підготовки курсу стала чергова хвиля нарікань представників українських інтелектуалів на недосконалість українського народу/нації/суспільства.

Отже, щодо нарікань на український народ…

Інтелектуали, мовою бізнесу, виробники продукту, в даному випадку – інтелектуального (стратегії, прогнози, технології і т.д.).

Як і кожен виробник, вони, а не покупець (в цьому випадку – народ) повинні дбати про те, щоб вироблений ними продукт став товаром і знайшов свого покупця. Це передбачає пошук продавця своєї продукції і усіляку його підтримку: рекламою, дизайном продукції і упаковки, зрозумілою супровідною документацією, сервісним обслуговуванням, тощо.

До мене часто (як до потенційного продавця) звертаються люди, які зараховують себе до інтелектуалів (буває – заслужено), з пропозицією свого продукту і починають розповідати мені про свій унікальний «продукт», який, на їхню думку, я маю зробити «товаром» і «продати» потенційному «покупцю» (в нашому випадку – українському суспільству/народу/нації).

Як поводить себе виробник продукції, який приходить до потенційного продавця, щоб він взявся продавати його товар (який ще не товар)? Звісно ж, він хвалить свою продукцію, наголошуючи на її унікальності/креативності/ доступності/ексклюзивності/і т.д. Що, зрештою, правильно.

Далі виробник хвалить потенційного продавця, наголошуючи на тому, що саме його виняткові торгові здібності/можливості і були причиною його вибору і зустрічі. Що теж правильно.

А насамкінець він хвалить потенційних покупців, які вже чекають на цю унікальну продукцію (навіть якщо вони ще про це не знають). І це теж правильно. Покупця потрібно любити.

Є сфера бізнесу, яка є найкращою аналогією тих стосунків, які є у сфері діяльності інтелектуалів третього сектору – видавнича справа.

Автор створює продукт (твір), але товаром його робить Видавець. І від вміння Видавця залежить не те, чи книжка побачить світ (зрештою Автор може власним коштом чи коштом спонсорів надрукувати якийсь наклад книги), а те, чи стане вона товаром, який купуватимуть і споживатимуть, тобто – читатимуть. Бо ж є тисячі назв книжок, які видані коштом автора/спонсора/держави, які навіть потрапили у книгарні чи бібліотеки, але які ніхто не читає (або ж майже ніхто).

А що ж роблять деякі українські інтелектуали, які працюють в царині світоглядних концепцій?

Вони приходять до мене (в офіс чи на сторінку в Фейсбуці, чи публікуючи свої статті у різних виданнях) і починають хвалити свою продукцію (що правильно) і пропонують мені з нею ознайомитися.

При цьому вони критикують мою діяльність (тобто критикують свого потенційного Видавця), лають «торгівельну мережу» (громадські організації і рухи, наприклад) і зневажають свого потенційного покупця – українське суспільство/народ/націю/еліту/тощо, кажучи який цей «покупець» недозрілий/занедбаний, несвідомий/і т.д. і який Автор хороший в порівнянні з цим недолугим «покупцем», що, чесно кажучи, вкрай неправильно!

Чи знайде хтось такого видавця чи торговця, який в такій ситуації, не пошле кудись (принаймні подумки) цього виробника/автора/інтелектуала? Думаю, що таких мазохістів, серед тих, хто робить справу, немає.

То чому ж багато українських інтелектуалів ведуть себе таким чином?

Шановні колеги-інтелектуали, з усією повагою до вас, рекомендую змінити свою маркетингову політику. Почніть шанувати, принаймні, Видавця (аналітичні середовища/осередки/центри) та Торговця (громадські організації/рухи та ініціативи) і полюбіть Покупця – українське суспільство/народ/націю, бо без нього уся наша діяльність виїденого яйця не варта. Та й без любові до цього народу ми нічого хорошого  не створимо…

Полюбіть цих українських людей, полюбіть цю землю, цю країну – Україну, бо, зрештою, що ми без неї? Кров від крові… плоть від плоті…

"Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"

Т. Шевченко

ПРО ВИБОРИ...

В лютому 2010р. я переконував тодішніх своїх партнерів, що непотрібно робити ставку на місцеві вибори, бо, фактично, фони вже відбулися. Їх можна лише використати як складову виборчої кампанії до парламенту. Не послухались… програли…

В липні 2011р. переконував представників «демократичних сил», що необхідно розпочинати підготовку до президентських (можливо – дострокових) виборів, бо парламентські вибори вже, фактично, відбулися. Не послухались… програють…

Якщо ще хтось не зрозумів, то у липні вже 2012 року фактично стартувала президентська виборча кампанія В.Ф.Я. Поки що – безальтернативно… Знову програЮть…

А може – та ну їх, ці вибори?  І «ми пойдьом іним путьом»?

Краще консенсус освіченого/просвітленого диктатора, ніж консенсус неосвіченого народу...

Таким був де Голль...

"...Читання, прогулянка, написання детального сценарію, знову прогулянка, шліфовка тексту, читання його в голос, правка. Це справжня аскеза. Поглиблення кожного сюжету. Все нові запити до найавторитетніших радників Єлісейського палацу. Зважування усіх ЗА і ПРОТИ. Запуск в пресу "пробних куль" і уважне відстежування відгуків на них, щоб знайти оптимальне формулювання. Піднятися на такий рівень анал ізу, якого, звичайно, в цей час ніхто не може досягнути. Набути, таким чином, певне ясновидіння. Створити всією силою свого мислення на довгий строк наперед певну доктрину, яка стане доктриною Франції. Такий його спосіб діяти - те, що що колись, в "Лезі шпаги", він назвав "божественною грою героя".

Ален Пейрефіт, "Таким був де Голль"

В які ігри грають українські політики, які так і не стали (та й не стануть) державними діячами такого рівня?

Про нас...

Нас розсмикують: закон про мову, ТВі, закон про наклеп... Ми створюємо чергові групи, даємо гроші на партії, на ТВі, на фестивалі, пікетуємо кабмін, щоб відчепились від фірми, яка озвучує українською іноземні фільми, але практично нічого не робимо, щоб створити проект країни, щоб знати як МАЄ бути, а не реагувати, як собачка Павлова на червону лампочку - чергову справу " як не повинно бути".

І не розуміємо того, що й суб'єкт впровадження цього всього теж ми маємо створити самі, якщо хочемо, щоб наші напрацювання були реалізовані належним чином.
В результаті: розпорошеність, дезорганізація, втома, розчарування і депресія, апатія і байдужість...
Ніщо так негативно не впливає на людський розвиток, як відсутність бачення перспективи...
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
Т.Ш.
І вже скоро!
І.Х.
Сонце йде! І за собою день веде!
Т.Ш.

Про Україну і українців.

Нас розсмикують: закон про мову, ТВі, закон про наклеп... Ми створюємо чергові групи, даємо гроші на партії, на ТВі, на фестивалі, пікетуємо кабмін, щоб відчепились від фірми, яка озвучує українською іноземні фільми, але практично нічого не робимо, щоб створити проект країни, щоб знати як МАЄ бути, а не реагувати, як собачка Павлова на червону лампочку - чергову справу " як не повинно бу

ти".

І не розуміємо того, що й суб'єкт впровадження цього всього теж ми маємо створити самі, якщо хочемо, щоб наші напрацювання були реалізовані належним чином.

В результаті: розпорошеність, дезорганізація, втома, розчарування і депресія, апатія і байдужість...

Ніщо так негативно не впливає на людський розвиток, як відсутність бачення перспективи...

О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
Т.Ш.

І вже скоро!
І.Х.

Сонце йде! І за собою день веде!
Т.Ш.

День Незалежності...

21 рік... Закінчується дитинство і починається черговий цикл (молодість) у житті людини. 

Що ж стосується країни, то вона "виросла" з коротких штанців існуючої системи державної влади, і зараз наполегливо шукає нову "одежку" нового державного ЛАДу. 


Країна росте... Болісний етап самоусвідомлення себе у світі щойно настає... І яким він буде, залежить від кожного з нас. Бо ми не тільки діти своєї країни, ми ж й є її батьками...Отакий от парадокс...


Будьмо ж гарними дітьми і хорошими батьками!

Ще один крок до Української Цивілізації!

Три дні ми плідно працювали над тим, щоб в України з'явився власний проект майбутнього.

Детальніше - тут:

Про конференцію "Український цивілізаційний проект: проблеми і перспективи. Частина 3. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ"

Про неминучий ПЕРЕХІД до нового ЛАДу...

Власна цитата з дискусій в соцмережі Фейсбук:

"......ми вже на межі того переходу. Він може і, швидше всього, буде революційним. Цей процес призведе до встановлення в Україні освіченого авторитаризму на років 10, які потрібні для того, щоб закласти основи того майбутнього ЛАДу про який я кажу. П'ятниця перед виборами 2004 року... Я організував зустріч двох "аксакалів" з великим досвідом (політичним, бізнесовим і громадським). Вони говорили про те, що ж буде, коли прийде В.Я. до влади і як далі діяти. Зневіра була в їхніх голосах і втома... На мої завіряння, що все може піти інакше, вони лише сумно посміхались... Вони не БАЧИЛИ такого варіанту майбутнього... А потім був понеділок з сотнями тисяч українців на Майдані і те, що досі називають Дивом... В квітні 2011 року під час конференції "Український цивілізаційний проект: проблеми і перспективи. Ч.1. ПРОЕКТ КРАЇНИ" доповідачу В.А.Нікітіну задали питання чи вірить він в можливість реалізації Українського цивілізаційного проекту? І що для цього потрібно? Миттєво прозвучала з залу репліка С.Дацюка6 "ДИВО!" ... Ми вже не раз творили дива і можемо зробити це ще раз. Трансформація українського суспільства відбудеться в 2013-2015 роках, що дасть йому можливість завершити процес формування української нації, здатної на реалізацію власного цивілізаційного проекту."

Понеділок о 10:29 · · 3